Ця скорботна дата вперше з’явилась в національному календарі України наприкінці 90-х років та носила назву "День пам’яті жертв голодомору", відображаючи в своєму формулюванні один з найтяжчих злочинів проти людяності тієї безжальної влади.

2 червня 1937 Політбюро ЦК ВКП (б) прийняло постанову ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якої 5 серпня 1937 вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, який поклав початок масових репресій -  наймасштабнішої за всю радянську епоху «чистки» суспільства від елементів, які не годилися для будівництва комунізму.

У кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення, співвідношення 3 до 1). “Знизу” полетіли звіти про перевиконання лімітів, розгорнулося соціалістичне змагання (!) за їх перевиконання, прохання й вимоги збільшити ліміти, особливо за І категорією, висувалися “зустрічні плани” (!). Нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський тричі звертався до Москви за таким збільшенням. Призначений після його розстрілу в січні 1938 року в.о. наркома Александр Успенський – двічі. І Москва їх задовольняла.  Дія “трійок” поширювалася на всі категорії населення. Під репресії потрапили “куркулі“, “кримінальники”, “контрреволюціонери” різних відтінків, “повстанці”, “церковники”, “шпигуни”, “троцькісти”, “диверсанти”, “шкідники”, “буржуазні націоналісти” – тобто й українська інтеліґенція, яка, за визначенням Сталіна, „не заслуговувала довір’я”.

Биківнянські могили під Києвом – живий свідок комуністичного терору, найнеспростовніший доказ злочину проти людства, такого ж масштабного, як ті, що вчинені в Катині, Аушвіці, Бухенвальді, Бабиному Яру, на Соловках. Тут вбивали не «ворогів народу», не «шпигунів», «диверсантів», а селян і робітників, вчителів, священиків, науковців і головне – письменників. Намагаючись вбити душу нашого народу. Тут позбавляли життя цілий народ, який за кілька років до того не встигли знищити Голодомором.