Депортація кримських татар, розпочата 18 травня 1944 року, – один із найяскравіших прикладів злочинів радянського режиму, вчинених ним під час Другої світової війни.

У ніч з 17 на 18 травня 1944 р., згідно з постановою Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року, з Криму почали депортувати кримських татар, звинувачених у «зраді батьківщини». 

За найбільш вірогідними оцінками істориків, депортації зазнали понад 194 тисячі кримських татар. Під час головної хвилі депортації 18-20 травня було виселено 180 014 осіб. 24 червня їх долю розділили понад 15 тисяч греків, 12,4 тисячі болгар, 9,6 тисяч вірмен. Число спецпереселенців поповнилось у 1945 р., коли, по закінченні війни солдати й офіцери, які воювали з фашизмом, теж були оголошені «зрадниками» і направлені на заслання, до своїх сімей.

До окупації Російською Федерацією АР Крим у лютому-березні 2014 р. Україна фактично за рахунок власних ресурсів здійснювала масштабну роботу, спрямовану на вирішення соціально-економічних проблем кримських татар та осіб інших національностей, які поверталися на постійне проживання до Криму.

Анексія Криму Російською Федерацією актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права. Вже 20 березня Верховна Рада України ухвалила Постанову № 1140-18 «Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнавала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України.

Вшанування на загальнодержавному рівні пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу та демонстрація солідарності в боротьбі за відновлення їхніх прав набуває важливого українського та міжнародного значення.

Україна закликає міжнародне співтовариство покласти край російській агресії проти України, підтримати кримських татар, які опинилися у вкрай скрутному становищі в окупованому Криму. Крим був, є і буде невід’ємною складовою України, так само, як кримськотатарський народ – органічною частиною українського народу.