29 січня в Україні на загальнодержавному рівні відзначається 101-ша річниця бою під Крутами, котрий для Українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.

«Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-більшевицька грабіжницька орда… В цей час українська фракція  Центру Університету Святого Володимира кличе студентів-українців негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти нападників. Треба кинути на цей час науку і одною дружньою лавою стати на оборону прав українського народу».

Із цього звернення, оприлюдненого 11 січня 1918 року, починалася історія героїв Крут. Ті, хто відгукнувся на цей заклик і записався у добровольці, пройшли короткий вишкіл молодого бійця у стінах Першої української військової юнацької школи, а тепер - Військового інституту телекомунікацій та інформатизації, який тепре носить почесне найменування «імені Героїв Крут».

29 січня 1918 року під селищем Крути (130 кілометрів на північний-схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина) чотирьохтисячна більшовицька армія Михайла Муравйова зіткнулася із загоном з київських студентів і бійців вільного козацтва (близько трьох сотень осіб), що захищали УНР. В ході кількагодинного бою бійці УНР завдали значної шкоди супротивнику, але багато з них також загинули. Їм не вдалося зупинити наступ більшовиків, але, розібравши залізничну колію, вони затримали його на кілька днів.

У бою під Крутами оборонці української державності призупинили наступ противника і здійснили організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні. Поновити наступ на Київ війську Муравйова довелося не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.

Завдяки звитязі та сміливості українських вояків ворожий наступ більшовиків на Київ було зупинено на кілька днів, коли тривали переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. Важливо було, аби на той момент українська столиця перебувала під контролем Центральної Ради. 9 лютого 1918 року Брестський мирний договір було підписано. Він означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.

У квітні 1918 року завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ (відповідно до Брестського договору) українці звільнили від більшовиків майже всю Україну. Отже, бій під Крутами став боєм за майбутнє України.

На похороні в Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет  Павло Тичина в 1918 році присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам’яті тридцяти».

Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками у радянській історіографії.

І в силу історичних обставин нам складно було берегти спогади про Крути, бо радянська влада як могла намагалася їх стерти з пам’яті українців. Водночас, томи спогадів та статей були написані впродовж десятиліть написані українською еміграцією в Торонто і Нью-Йорку, Празі та Мюнхені, Парижі та Лондоні. В Києві, щоправда, час від часу знаходилися таки відчайдухи. В п’ятдесяті роковини загибелі героїв Крут Іван Дзюба разом з кількома товаришами насмілилися покласти вінки на Аскольдову могилу.

Писали про Крути не лише учасники подій, історики та публіцисти, але й українські поети та письменники. Крути і крутяни знайшли своє втілення у творчості Павла Тичини та Олександра Олеся, Богдана-Ігоря Антонича і Василя Стуса, Уласа Самчука та Юрія Покальчука.

Відзначення бою під Крутами розпочалися лише напередодні проголошення її незалежності. 29 січня 1991 року з ініціативи Народного руху України, Студентської спілки, інших національно-демократичних організацій у Крутах було встановлено березовий хрест і проведено перший невеличкий громадський мітинг.

На державному рівні вшановувати пам’ять героїв Крут почали в Україні лише 2004-го. За рік перед цим, у січні 2003-го, Леонід Кучма підписав розпорядження «Про вшанування пам’яті героїв Крут». У багатьох містах України почали встановлювати пам’ятні знаки, в школах проводити вечори, присвячені цим подіям.

2006 року на місці бою встановлено пам’ятник.

Героїчний бій під Крутами назавжди вписаний на скрижалі національної історії – передусім, як приклад волелюбності та незламності українського народу. Саме жертовність та самовідданість крутян дали змогу організовано евакуювати зі столиці центральні органи влади та відвести війська - тобто, зробити все можливе для швидкого повернення втрачених позицій. І головне - уряд молодої української держави отримав змогу підписати мирний договір з Німеччиною, що означало міжнародне визнання УНР і автоматично робило більшовиків окупантами території суверенної держави.

 Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Ця героїчна й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку — боронити її.