День Соборності України – державне свято, що відзначається кожного року в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві. Воно запроваджене Указом Президента України від 21 січня 1999 року та покликане засвідчити консолідацію та незламність Українського народу, єдність громадян України, які проживають у різних її регіонах.

У реальних обставинах 1919 року, коли Україна опинилась оточеною колом фронтів, УНР не вдалося відстояти. Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. В українській суспільно-політичній думці ХХ ст. Україна інтерпретувалася лише як соборна держава. Етнонаціональна консолідація спиралася на такі засадничі підвалини, як спільне історичне минуле, спорідненість етнокультурних процесів, єдиний національно-визвольний рух ідеали свободи і незалежності.

Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної єдності, свідченням їхнього самоусвідомлення, важливою віхою процесу становлення політичної нації. Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась об'єднуючим чинником і чи не єдиним спільним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху. Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню залишків ідей федералізму в ментальності національної політичної еліти.

Об'єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії. Важливим є й факт легітимності завершального соборницького процесу, який передував Акту Злуки.

Соборність означає, по-перше, об’єднання в одне державне ціле всіх земель, які заселяє конкретна нація на суцільній території. По-друге, – духовну консолідацію всіх жителів держави, згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності. Нарешті, соборність невіддільна від державності, суверенітету й реальної незалежності народу – фундаменту для побудови демократичної держави.

Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі. Він став яскравим фіналом складного і тривалого шляху українців до консолідації етносу, перетворення його в єдину політичну націю, а також об'єднання території його споконвічного проживання в межах єдиної української держави.

Перше офіційне відзначення свята Соборності на державному рівні відбулося 22 січня 1939 року в Карпатській Україні в м. Хусті. Таким чином закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців, в якій взяли участь понад 30 тис. осіб, що з’їхались до столиці Карпатської України.

У 71-у річницю Акта злуки (22 січня 1990 року) в Україні відбулася одна з найбільших у Центральній і Східній Європі масових акцій – “живий ланцюг” як символ єдності східних і західних земель України та знак ушанування подій Української революції. Більше мільйона людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Києва до Львова. Акція стала одним зі свідчень того, що українці подолали страх перед комуністичним режимом і готові протистояти політиці комуністичної партії. 27 років тому ця подія стала провісником падіння СРСР і відновлення незалежної України.

Саме у День Соборності п’ять років тому, 22 січня 2014 року, загинули С.Нігоян, Ю.Вербицький та М.Жизневський, які під час Революції Гідності боролись за незалежну та соборну Україну і віддали за це своє життя.

В умовах протидії російській агресії важливо говорити не тільки про 24 серпня 1991 року – подію, яка стала логічним завершенням боротьби українців за незалежність, а й про цілу низку історичних подій ХХ століття, що були визначальними для українського державотворення. Серед них:

22 січня 1918 року – проголошення IV Універсалом Української Центральної Ради незалежності Української Народної Республіки;

1 листопада 1918 року – день “Листопадового зриву”, українського повстання у Львові, за результатами якого проголошено ЗУНР;

22 січня 1919 року – проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР;

15 березня 1939 року – проголошення незалежності Карпатської України;

30 червня 1941 року – проголошення Акта відновлення української державності;

16 липня 1990 року – ухвалення Декларації про державний суверенітет України;

1 грудня 1991 року – Всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України.

Усі ці події засвідчують тривалий і непростий шлях України до незалежності, цінності ідеї власної державності.