Щороку в третю неділю травня по всій Україні проводяться заходи в рамках Дня пам’яті жертв політичних репресій, який в цьому році припадає на 20 травня.

2 червня 1937 Політбюро ЦК ВКП (б) прийняло постанову ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якої 5 серпня 1937 вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, який поклав початок масових репресій -  наймасштабнішої за всю радянську епоху «чистки» суспільства від елементів, які не годилися для будівництва комунізму. Її теоретично обґрунтував новий нарком НКВД Ніколай Єжов і зредаґував сам Сталін.  ЦК ВКП(б) запропонував подати в ЦК склади позасудових органів – «трійок», а також кількість осіб, що підлягають розстрілу та висланню. У кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення, співвідношення 3 до 1). “Знизу” полетіли звіти про перевиконання лімітів, розгорнулося соціалістичне змагання (!) за їх перевиконання, прохання й вимоги збільшити ліміти, особливо за І категорією, висувалися “зустрічні плани” (!). Нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський тричі звертався до Москви за таким збільшенням. Призначений після його розстрілу в січні 1938 року в.о. наркома Александр Успенський – двічі. І Москва їх задовольняла.  Дія “трійок” поширювалася на всі категорії населення. Під репресії потрапили “куркулі“, “кримінальники”, “контрреволюціонери” різних відтінків, “повстанці”, “церковники”, “шпигуни”, “троцькісти”, “диверсанти”, “шкідники”, “буржуазні націоналісти” – тобто й українська інтеліґенція, яка, за визначенням Сталіна, „не заслуговувала довір’я”.

Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681692 смертних вироки, які виконувалися негайно. Більше 1,7 млн. людей було відправлено в табори.

Згідно розсекречених архівів і документів СБУ, в Україні з 1935 по 1951 рік жертвами розкуркулення стали понад 2 млн. 800 тис. людей. У 1936 році заарештували 15717 осіб, у 1937-му - 159537, в 1938-му - 106096, в 1939-му - 11744. Близько 16,5 тис. чоловік в 1937-му було розстріляно.

Ця скорботна дата вперше з’явилась в національному календарі країни наприкінці 90-х років та носила назву "День пам’яті жертв голодомору", відображаючи в своєму формулюванні один з найтяжчих злочинів проти людяності тієї безжальної влади. Відзначався цей день в четверту суботу листопада (Указ Президента України № 1310/98 від 26-го листопада 1998-го року). Потім, згідно з Указом Президента України № 1181/2000 від 31-го жовтня 2000-го року, цей пам’ятний День був перейменований і став називатися «День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій». Указом від 15-го липня 2004-го року №797/2004 було встановлено назву «День памяті жертв голодоморів та політічніх репресій». Надалі, згідно Указу Президента України №431/2007 від 21-го травня 2007-го року, з метою належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам’яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людяності, дні пам’яті жертв голодоморів та жертв політичних репресій виділили в окремі пам’ятні дати. «День пам’яті жертв голодоморів», як і колись, відзначається в четверту суботу листопада, а «День пам’яті жертв політичних репресій» - щорічно у третю неділю травня.

Биківнянські могили під Каєвом – найбільш живий свідок комуністичного терору, найнеспростовніший доказ злочину проти людства, такого ж масштабного, як ті, що вчинені в Катині, Аушвіці, Бухенвальді, Бабиному Яру, на Соловках, заявив Президент України Петро Порошенко, вшановуючи пам’ять жертв політичних репресій у Національному історико-меморіального заповіднику «Биківнянські могили».

 «Тут вбивали не «ворогів народу», не «шпигунів», «диверсантів», а селян і робітників, вчителів, священиків, науковців і головне – письменників. Намагаючись вбити душу нашого народу. Тут позбавляли життя цілий народ, який за кілька років до того не встигли знищити Голодомором», – констатував Президент.