21 рік тому, 28 червня 1996 року о 9 год.18 хв. після майже 24 годин безперервної роботи Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Основний Закон нашої держави - Конституцію, яка закріпила права і свободи громадян, суспільно-політичний та державний устрій, основні принципи взаємодії гілок влади, засади регулювання найважливіших суспільних відносин.

У Конституції України визначалася сильна президентська влада, гарантувалися права приватної власності, затверджувалися нова державна символіка, статус української мови як єдиної державної, Крим визнавався автономною республікою у складі України.

Процес підготовки і прийняття нового основного закону України був тривалим і болісним. Довгий і складний шлях політичного самовизначення засвідчив невмирущу волю українців мати свою державність, бути суверенним серед інших вільних народів Європи і світу. Послідовно і мужньо крізь віки йшов до цього український народ.

Витоки конституційного мислення йдуть від видатних державотворців – Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Пилипа Орлика, Михайла Грушевського, Михайла Драгоманова, Павла Скоропадського.

«Перша Українська Конституція», відома як Конституція Пилипа Орлика 1710 року, випередила час. Вона була прийнята тоді, коли французькі та англійські законодавці лише починали розробляти гуманістичні ідеї та загальногромадянські принципи. Конституція Пилипа Орлика ввібрала в себе творчі й наукові здобутки тогочасної політичної і правової думки Європи і має повне право називатися першою демократичною конституцією світу. У ній було висловлено ідею споконвічного прагнення українців до власної державності. Стрижневою ідеєю цієї Конституції була думка її авторів про природне право кожної нації на самовизначення. Проголошувалися вічність і недоторканність кордонів України, а також закладалися головні принципи республіканської форми правління. Конституція П. Орлика була укладена двома мовами: латинською й українською, а, отже, зміст її і базові положення мали стати доступними і відомими європейській спільноті.

Прийняття Конституції незалежної України було визначною перемогою правоцентристських пропрезидентських сил та національного табору, який їх підтримав. Конституція України була позитивно оцінена й міжнародною спільнотою, адже вона декларувала загальнолюдські, загальноєвропейські принципи. Дехто з «батьків» Конституції навіть називав її «кращою в Європі». Втім, 21 рік по тому ми бачимо, наскільки бажане видавалося за дійсне. Чимало статей Конституції 1996 року стали результатом компромісу з лівими популістами, і фактично не відображають реального стану речей в економіці і соціальній сфері, інші – як, скажімо, згадки про референдум, імпічмент і суди присяжних тощо, не знайшли відображення у відповідних законах і суспільній практиці, чи  стали «мертвими» статтями в існуючому законодавстві.

Водночас, попри всі ці недоліки, 21 рік тому сталася дійсно історична подія, яка, дала українцям своєрідну «дорожню карту» на шляху в цивілізоване майбутнє.

Нині Україна проходить чи не найважче за часи своєї незалежності випробування – випробування на єдність та територіальну цілісність.

Зберігаючи ключові принципи і положення, Конституція в сучасних динамічних історичних умовах повинна адекватно реагувати на глобальні зміни та виклики часу.

З метою напрацювання узгоджених пропозицій щодо змін до Конституції України із залученням до цієї роботи представників різних політичних сил, громадськості, вітчизняного та міжнародного експертного середовища, сприяння досягненню громадського та політичного консенсусу щодо вдосконалення конституційного регулювання суспільних відносин в Україні, Указом Президента України від 3 березня 2015 року утворено Конституційну Комісію як спеціальний допоміжний орган при Президентові України.

На першому засіданні Конституційної Комісії Президент Петро Порошенко назвав три пріоритети при підготовці змін до Конституції: децентралізація, вдосконалення конституційних принципів правосуддя, вдосконалення конституційного регулювання прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.

Конституційна реформа є об’єктивною необхідністю, покликаною гарантувати подальший розвиток нашої країни, консолідувати суспільство, підвищити рівень довіри до влади, а також сприяти зміцненню авторитету України на міжнародній арені та її повноцінну інтеграцію в європейське співтовариство.