Ця скорботна дата вперше з’явилась в національному календарі країни наприкінці 90-х років та носила назву "День пам’яті жертв голодомору", відображаючи в своєму формулюванні один з найтяжчих злочинів проти людяності тієї безжальної влади. Відзначався цей день в четверту суботу листопада (Указ Президента України № 1310/98 від 26-го листопада 1998-го року). Потім, згідно з Указом Президента України № 1181/2000 від 31-го жовтня 2000-го року, цей пам’ятний День був перейменований і став називатися «День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій». Указом від 15-го липня 2004-го року №797/2004 було встановлено назву «День памяті жертв голодоморів та політічніх репресій». Надалі, згідно Указу Президента України №431/2007 від 21-го травня 2007-го року, з метою належного вшанування пам’яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам’яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людяності, дні пам’яті жертв голодоморів та жертв політичних репресій виділили в окремі пам’ятні дати. «День пам’яті жертв голодоморів», як і колись, відзначається в четверту суботу листопада, а «День пам’яті жертв політичних репресій» - щорічно у третю неділю травня.

2 червня 1937 було прийнято постанову Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якої 5 серпня 1937 вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, який поклав початок масових репресій.

Вже до середини листопада 1938 року без суду було винесено 681692 смертних вироки, які виконувалися негайно. Більше 1,7 млн. людей було відправлено в табори. Від 45 до 80 мільйонів репресованих та убитих - такі втрати внаслідок сталінського терору в СРСР налічили західні дослідники.

Згідно розсекречених архівів і документів СБУ, в Україні з 1935 по 1951 рік жертвами розкуркулення стали понад 2 млн. 800 тис. людей. У 1936 році заарештували 15717 осіб, у 1937-му - 159537, в 1938-му - 106096, в 1939-му - 11744. Близько 16,5 тис. чоловік в 1937-му було розстріляно.

Одне з найбільших поховань жертв сталінських репресій на території України - Биківнянській ліс - таємна спецділянка НКВС УРСР що запрацювала навесні 1937 року. 20 березня того року Президія Київської міської ради ухвалила рішення про відвід та відмежування земельної ділянки "для спецпотреб" у 19, 20 кварталах Биківнянського лісу. Упродовж 1937-1941 років вантажівки майже щоночі привозили тіла розстріляних у київських в’язницях НКВС для таємного поховання. У заздалегідь підготовлені ями скидали навалом тіла жертв, які присипались вапном та засипались ґрунтом. Останній спочинок тут знайшли, за різними оцінками, від 15 до понад 100 тис. осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних переважно в позасудовому порядку органами НКВС у Києві.

Рутченкове поле - ще одне місце масових поховань у Донецьку. Громадські організації кажуть про похованих тут 5-7 тисяч жертв репресій. Місцевим жителям було добре відомо, що тут знаходиться не просто «заборонена зона», а й те, що вона є місцем страти засуджених «ворогів народу». Численні жертви доставлялися в Рутченкове з будівлі сучасної консерваторії, де в ті роки розташовувалось НКВС. Майже кожен вечір «чорний ворон» підвозив нові партії «ворогів народу». Частина жертв була вже мертвими, проте багато привозилися саме сюди на екзекуцію. На території «об'єкта» були прориті довгі траншеї до 100 метрів, які заповнювалися тілами страчених.

Дем'янів Лаз – урочище біля Івано-Франківська, місце масових розстрілів в'язнів з тюрми НКВС. Розстріли проводили в кінці червня перед відступом радянських військ в 1941 році. Під час розкопок тут знайшли людські кістки і змогли ідентифікувати 524 осіб.

На початку грудня 1934 року в Харківському оперному театрі відбувся З’їзд народних співців Радянської України, куди з різних областей було звезено 337 кобзарів та лірників. Ухваливши відповідні резолюції, незрячих співців повантажили до ешелону і підвезли до околиць ст. Козача Лопань. Пізно увечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї. Вишикувавши незрячих кобзарів і їхніх малолітніх поводарів в одну шеренгу загін особливого відділу НКВС УСРР розпочав розстріл… Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд.

 Биківнянські могили під Києвом – найбільш живий свідок комуністичного терору, найнеспростовніший доказ злочину проти людства, такого ж масштабного, як ті, що вчинені в Катині, Аушвіці, Бухенвальді, Бабиному Яру, на Соловках, заявив Президент України Петро Порошенко під час церемонії вшанування пам’яті жертв політичних репресій у Національному історико-меморіального заповіднику «Биківнянські могили». Президент наголосив, що у Биківні кожен клаптик просякнутий невинною кров’ю українців, а також жителів інших народів тодішньої УРСР, за національністю росіян, поляків, євреїв та інших. «Тут вбивали не «ворогів народу», не «шпигунів», «диверсантів», а селян і робітників, вчителів, священиків, науковців і головне – письменників. Намагаючись вбити душу нашого народу. Тут позбавляли життя цілий народ, який за кілька років до того не встигли знищити Голодомором», – констатував Президент. П.Порошенко наголосив, що важко осягнути нормальною людською свідомістю, скільки невинно загублених душ покоїться тут, у Биківні. Довгі десятиліття приховувалися як сам факт злочину, так і його масштаби. І лише зараз науковцями підтверджена цифра понад сто тисяч убитих. «Биківнянський ліс є символічним місцем, куди приходять вшанувати пам'ять усіх загиблих від рук репресивних органів, по всій Україні. Забути не зможемо, не маємо права. Пробачити? Розсудить Бог… Відповідати вбивцям нашого народу доведеться, на цьому світі чи на тому…», – резюмував Президент.