У той день під селищем Крути (130 кілометрів на північний-схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина) чотирьохтисячна більшовицька армія Михайла Муравйова зіткнулася із загоном з київських студентів і бійців вільного козацтва (близько трьох сотень осіб), що захищали УНР. В ході кількагодинного бою бійці УНР завдали значної шкоди супротивник, але багато з них також загинули. Їм не вдалося зупинити наступ більшовиків, але, розібравши залізничну колію, вони затримали його на кілька днів.

У бою під Крутами оборонці української державності призупинили наступ противника і здійснили організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні. Поновити наступ на Київ війську Муравйова довелося не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.

Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.

На похороні в Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш «Пам’яті тридцяти».

Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії.

2006року на місці бою встановлено пам’ятник.

Вшановуючи пам’ять Героїв Крут, Президент України Петро Порошенко зазначає:

«Героїчний бій під Крутами назавжди вписаний на скрижалі національної історії - передусім як приклад волелюбності та незламності українського народу.

Саме жертовність та самовідданість Крутян дали змогу організовано евакуювати зі столиці центральні органи влади та відвести війська - тобто, зробити все можливе для швидкого повернення втрачених позицій. І головне - уряд молодої української держави отримав змогу підписати мирний договір з Німеччиною, що означало міжнародне визнання УНР і автоматично робило більшовиків окупантами території суверенної держави.

Нині, як і майже 100 років тому, країна, яка марить імперськими амбіціями, не може змиритися з існуванням незалежної України. Зараз, як і тоді, Росія розв’язала війну і заперечує свою агресію, намагаючись поширити у світі міф про внутрішній конфлікт в нашій державі».