Іван Франко — це рідкісний у світовому контексті й унікальний в українській історії приклад універсального генія — всебічно обдарованої й гармонійно розвинутої творчої особистості, що реалізувала власний потенціал не в одній, а одразу в багатьох галузях культури та науки. Великий художник слова, громадсько-політичний діяч, вчений філософ, етнограф і фольклорист, видатний літературний критик, публіцист і перекладач, драматург, пристрасний народний трибун – ось хто такий Іван Франко.

Іван Франко – автор численних наукових праць з історії та теорії літератури, літературної критики, методології та компаративістики, бібліографії, книгознавства, бібліотекознавства, мовознавства, перекладознавства, журналістикознавства, фольклористики, етнології, етнографії, культурології, мистецтвознавства, релігієзнавства, історії, економіки, соціології, статистики, правознавства, політології, педагогіки, психології, філософії, та описового природознавства.

Неоціненний внесок Івана Франка-вченого у формування та кодифікацію багатьох галузей національної термінології і, ширше,— в процеси інтелектуалізації та функціонально-стильової розбудови української літературної мови. Без перебільшення, саме Франка маємо право називати одним із головних творців української наукової мови.
Іван Франко – філософ, розробив власний варіант позитивістської концепції соціального прогресу та класифікації наук, був піонером у популяризації новочасних природничо-наукових знань, відкриттів у галузі астрономії, фізики, хімії, біології, зокрема еволюційної теорії.

Іванові Франкові належить цілісна історико-культурологічна концепція органічної цілісності та історичної тяглості української культури в хронологічних та етнографічних межах її поширення. Іван Франко заклав наукові засади теорії й практики міжкультурної комунікації, ненастанного й багатовимірного діалогу між українцями й представниками інших народів та цивілізаційних типів.

Загалом, за сумарними даними бібліографічних покажчиків, із-під пера вченого вийшло близько 3 тисяч наукових студій. Вільне володіння чотирнадцятьма іноземними мовами, дозволило йому здійснити переклад на українську мову близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур.

Фанатична працьовитість Івана Франка та наполегливість у досягненні поставленої мети, наслідком чого стала колосальна творча спадщина — усього близько 6 тисяч творів!

Про винятковий творчий успіх Івана Франка-вченого свідчить і широке визнання в науковому світі (ступінь доктора філософії, здобутий у Віденському університеті, звання доктора honoris causa Харківського університету, членство в багатьох слов’янських наукових товариствах, численні публікації у найпрестижніших європейських наукових часописах. Іван Франко став універсальним доктором та українським Мойсеєм, діяльним центром європеїзації та інтелектуалізації України, продукування та поширення наукових знань, міжкультурного діалогу та національного самоусвідомлення.

27 серпня ц.р. в м. Дрогобичі відбулось вручення заснованої рік тому Міжнародної премії імені Івана Франка, першим лауреатом якої в номінації “За визначний особистий внесок у розвиток суспільно-гуманітарних наук” став Блаженніший Любомир, архиєпископ-емерит Української Греко-Католицької Церкви. Колишній предстоятель УГКЦ отримав високу відзнаку за монографію “Андрей Шептицький Митрополит Галицький (1901-1944) провісник екуменізму”.

Ставши провісником «весняної доби» України, наш Каменяр викликав до життя націю, утвердивши її у колі європейських спільнот. Іван Франко був прикладом невтомної боротьби за національну розбудову, українську державність, соціальну справедливість, прикладом того, як розум і воля однієї людини здатна вплинути на зміни в історії народу. Франко сьогодні для нас є натхненням і опорою. Щоб захистити незалежність України та протистояти російській агресії, треба по-франківськи «не ридать, а здобувати, хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі». Як прибічник української єдності та соборності Франко наставляв: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями - не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів». Відтак, маємо бути гідними величного спадку Митця, гідними представниками народу, «що вгору йде».