Цьому є багато причин, які сягають своїм корінням в глибину віків.  Наша Незалежність – це здобуток не лише нинішньої генерації, але й результат сукупних зусиль багатьох поколінь наших предків.  Хоча 24 серпня 1991 року стало початком відліку історії сучасної Української державності, насправді того дня відбулося відновлення державної незалежності України.

Уперше в ХХ столітті незалежність України була проголошена 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради. Держава проіснувала 3 роки. Це був час безперервної боротьби за її збереження. Вже тоді Україна мала всі ознаки держави: територію, окреслену кордонами, герб, військо, грошову систему, мову, налагоджені дипломатичні відносини з іншими державами.

Через рік – 22 січня 1919 року – відбулася не менш вагома подія – об’єднання Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в одну державу. Об’єднання УНР і ЗУНР продемонструвало можливість цивілізованого демократичного збирання територій в єдину суверенну державу.

Через низку зовнішніх (війна на кілька фронтів) та внутрішніх (неготовність політичної еліти) причин ця державність була нетривалою. Проте сам факт існування незалежної соборної держави відіграв вирішальну роль у подальшому розвитку українського визвольного руху. Його учасники протягом наступних десятиліть боролися зі зброєю в руках, чи ненасильницькими методами за відродження Української самостійної соборної держави.

Знову українська держава постала 15 березня 1939 року, коли проголошували незалежність Карпатської України. Українці на Закарпатті першими у міжвоєнній Європі зі зброєю в руках стали на захист своєї свободи проти союзників Німеччини. Історія Карпатської України стала однією зі сторінок боротьби українців за встановлення української державності.

30 червня 1941 року у Львові Організація українських націоналістів (ОУН(б)) проголосила Акт відновлення Української Держави. Цей процес охопив всю територію західних областей, Житомирську та західні райони Київської області, де представники ОУН (похідні групи) проголошували Акт на велелюдних зборах. У відповідь нацисти масово арештовують українських патріотів. Зважаючи на це, ОУН переходить у підпілля і розпочинає антинацистський рух опору, а вже в кінці 1942 року створюється Українська повстанська армія. Ще десять років після поразки Третього Рейху і закінчення Другої світової війні УПА виборювала незалежність України у протистоянні з комуністичним тоталітарним режимом.

Наміри мати власну державу роками визрівали у творчості шістдесятників, у правозахисному й дисидентському рухах, у прагненнях мільйонів українців. А вже наприкінці 1980-х – початку 1990-х років стрімко розвивався масовий національно-демократичний рух, на який суттєво вплинула, зокрема, аварія на Чорнобильській АЕС. Трагедія стала чинником активізації національного руху та відцентрових бажань політичних сил.

В умовах політичних реформ у СРСР – лібералізації суспільного життя – у березні 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради УРСР і місцевих рад. Значного успіху на цих виборах досяг Демократичний блок. Опозиційним до комуністичного керівництва силам вдалося провести своїх представників і до місцевих рад. Таким чином, за підсумками виборів 1990 року Україна вперше отримала бодай частково демократично обраний парламент і місцеві ради. Ідея незалежності України зазвучала в стінах законодавчого органу на повний голос. 16 липня 1990 року її оформлено в перший законодавчий акт – Декларацію про державний  суверенітет України.   

Спроба у Москві 19 серпня 1991 року “оновити” Радянський Союз у сталінських традиціях стала поштовхом до розгортання національно-демократичного руху за незалежність у більшості республік СРСР. Українці збиралися на масові мітинги з вимогою виходу зі складу СРСР.

24 серпня 1991 року на позачерговому засіданні Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, зазначивши у ньому, що продовжується тисячолітня традиція державотворення в Україні, яка має право на самовизначення, передбачене Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами.

1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі українці підтвердили прагнення жити в незалежній державі, зробивши її незворотнім фактом історії. 90,32 % виборців ствердно відповіли на питання в бюлетені “Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?” У Криму ідею незалежності України підтримали 54,19 % виборців, у Донецькій області – 83,90 % і 83,86 % – у Луганській. Референдум засвідчив, що джерелом української державності є воля народу, він став запобіжником щодо спроб реанімації СРСР у формі Договору про Союз суверенних держав.

Значною мірою саме завдяки відповідальній, рішучій і однозначній позиції українців, які підтримали незалежність, став можливим мирний, цивілізований, без краплі крові й жодного пострілу розпад СРСР.

Україна першою у світі відмовилася в 1994 році від третього найбільшого ядерного арсеналу в світі, отримавши від усіх тодішніх ядерних держав гарантії безпеки і територіальної цілісності. Попри те, що ці гарантії, на жаль, так і залишилися на папері після незаконної анексії з боку Російської Федерації нашого Криму і окупації Донбасу, Україна продовжує бути в авангарді тих, хто виступає за повну заборону і ліквідацію ядерної зброї.

Понад 22 роки в Україні панував мир і міжнаціональна злагода. Понад 22 роки в Україні не пролилося жодної краплі крові в міжетнічних конфліктах.

Ми завжди в найскладніших ситуаціях вміли домовлятися і знаходити компроміс. В Україні не було і немає жодних підстав і причин для внутрішніх конфліктів.

Все змінилося тоді, коли Україну шляхом тиску і шантажу спробували змусити відмовитися від зробленого її народом стратегічного європейського вибору.

Вперше в історії сучасної України пролилася кров.

Вперше в історії Європи громадяни віддали життя за європейські цінності.

Нав’язана Україні ззовні криза є штучною, рукотворною, сконструйованою в російських владних кабінетах і військових штабах.

Метою російської агресії є розколоти Україну, зруйнувати її економіку, позбавити шансів, права стати повноправним членом демократичної європейської спільноти.

Ця російська агресія є надзвичайно виснажливою для України – з безпекової, економічної, фінансової, ресурсної точок зору. Але найболючішим є те, що практично щодня від рук бандитів, найманців і російських військових в Україні продовжують гинути українці.

Проте ми пам’ятаємо, що захищаємо не лише Україну, але й цивілізаційні цінності демократичного світу, ведемо запеклу боротьбу за наше європейське майбутнє, безпеку, правду і мир для всього світу.