Українці зробили надзвичайно вагомий внесок у перемогу над нацизмом, ставши однією з націй-переможниць.

Мільйони українців зі зброєю у руках боролися з нацизмом упродовж усієї війни. Україна дала Червоній Армії 7 командуючих фронтами і арміями, 200 генералів, понад 6 млн. солдатів, сержантів і офіцерів.

За роки війни до лав Червоної армії було мобілізовано понад 7 млн. громадян Української РСР, що становило майже 23 відсотки особового складу Збройних Сил Радянського Союзу.

Мільйони громадян України одягнули форму радянських Збройних Сил. Тільки протягом другої половини 1941 р. – першої половини 1942 р. Україна дала Червоній армії та Військово-Морському флоту З млн. 185 тис. солдатів та офіцерів. Для боротьби проти диверсійних ворожих груп на території республіки було створено 657 винищувальних батальйонів чисельністю 160 тис. чоловік. Переважна частина особового складу цих формувань згодом увійшла до регулярних з'єднань Червоної армії. Сотні тисяч юнаків та дівчат, а також людей, які не підлягали мобілізації, входили до загонів місцевої протиповітряної оборони.

Українська PCP була другою за представництвом у радянських Збройних Силах після Російської Федерації. З'єднання чотирьох Українських та двох Білоруських фронтів на 50–80 відсотків складалися з мешканців республіки. Уродженці України становили значну частку вищого командного складу Збройних Сил СРСР.

2072 українця стали Героями Радянського Союзу (найвищий на той час ступінь відзнаки), серед 113 двічі Героїв Радянського Союзу  є імена 32 синів України. Український льотчик Іван Кожедуб, який збив 64 німецьких літаки, став тричі Героєм.

Сотні тисяч українців віддали своє життя у боях за визволення Румунії, Польщі, Болгарії, Чехословаччини, Угорщини, Югославії, Австрії. Серед 589 нагороджених однією з найвищих відзнак того часу - медаллю «Золота Зірка» за битву за Берлін, 100 осіб - українці.

Одним із важливих чинників боротьби проти фашизму в Україні став  антинацистський рух Опору. За деякими оцінками у ньому брали участь понад 300 тис.осіб, об’єднаних у підпільні групи й організації, партизанські загони і з’єднання.

Близько 120 тисяч українців зустріло нацистів у вересні 1939 р. у складі польської армії. У наступні роки також понад 130  тис. українців воювали в інших арміях Антигітлерівської коаліції (США, Канади, Франції, Польщі, Чехословаччини). Сотні тисяч українців боролись із нацизмом у Русі Опору.

У результаті бойових дій в Україні було зруйновано понад 700 міст і містечок, десятки тисячі сіл. Київ знищено на 85%, Харків - на 70%, великої розрухи зазнали Дніпропетровськ, Запоріжжя, Полтава, повністю знищено Тернопіль. Було зруйновано 2 млн будинків, унаслідок чого понад 10 млн людей залишилися безпритульними. Загалом матеріальні втрати України під час війни становили 285 млрд крб., або 100 млрд доларів.

Радянською владою при відступі у 1941 р. з України було вивезено 550 промислових підприємств, майно і худобу тисяч колгоспів, радгоспів, десятки наукових і навчальних закладів, осередків культури, історичні цінності. Виїхало майже 3,5 млн. жителів республіки – кваліфікованих робітників і спеціалістів, науковців, творчої інтелігенції, які віддали свої трудові та інтелектуальні сили на розвиток воєнного і економічного потенціалу СРСР.

Прагнучи здобути підтримку в Україні, Сталін у 1943 р. змушений був піти на певні поступки українцям. Було створено Українські фронти, в уряді Української Радянської Соціалістичної Республіки засновано народні комісаріати (міністерства) оборони та закордонних справ.

Визнанням внеску українців у перемогу над нацизмом стало включення України до складу держав – засновниць ООН.

Друга світова війна спричинила значні демографічні зміни в нашій країні та істотно підірвала генофонд України. З 1 січня 1941 р. до 1 січня 1945 р. населення республіки зменшилося з 41 млн. до 27,4 млн. чоловік.

Внесок України у перемогу ліг на плечі народу тягарем неймовірно важких втрат, які він зазнав на фронтах війни: з понад 7 млн. мобілізованих з України близько 3,5 млн. наших земляків полягли в боях, померли від ран або пропали безвісти в лавах Червоної армії. Кожен другий з тих, хто лишився живим, став на все життя інвалідом.

У той же час, тисячі українців як Західної, так і Східної України, відчувши панування комуністичного режиму, робили політичний вибір не на користь радянської сторони. Представники найбільш впливової на Західній Україні громадсько-політичної організації ОУН (Організація українських націоналістів), вбачаючи в російському більшовизмі найбільшу небезпеку для народу України, в перші дні війни також сподівалися знайти підтримку ідеї незалежності України у Німеччини. Однак, подальший хід подій переконливо довів марність цих сподівань. Репресивні акції німецьких окупаційних властей охолодили тих, хто хотів бачити в Гітлерові можливого визволителя українського народу від сталінської тиранії. До планів Третього рейху зовсім не входила підтримка українських визвольних змагань.

Якраз у цей час ОУН розпочала активне формування Української Повстанської Армії (УПА). Порівняно з іншими підпільними рухами окупованої нацистами Європи, УПА була унікальною, оскільки практично не мала іноземної допомоги. Сповідуючи ідею боротьби за вільну суверенну державу, УПА перебувала в стані війни на два фронти – проти гітлерівського та сталінського режимів. У цьому нерівному протистоянні ОУН та УПА втратили загиблими понад 100 тис. чоловік, тобто кожного четвертого з тих, хто зі зброєю в руках відстоював право народу на власну державу. Створення антинімецького фронту ОУН-УПА, який виник на початку 1943 р. і проіснував до середини 1944 р., відіграло винятково важливу роль в українському русі опору в роки Другої світової війни. Збройний виступ проти нацистської Німеччини, яка категорично заперечувала можливість існування самостійної України, дозволив ОУН згуртувати в лавах УПА тисячі українських патріотів і об'єднати їх навколо ідеї боротьби за Українську самостійну соборну державу. 

В Росії 9 травня є одним із головних державних свят, розглядається її керівництвом як важливий консолідуючий чинник для суспільства. При цьому консолідація відбувається на двох рівнях — прорадянському, об'єднуючи значну частину прорадянськи налаштованих громадян, та російському націоналістичному, який посилює тези про непереможність російського народу, його особливу світову місію. День перемоги виконує важливу для режиму Путіна функцію інструмента реабілітації радянського минулого, перемогою над нацизмом виправдовують найбільші злочини радянської влади і особисто Йосифа Сталіна. Таке виправдання потрібне керівництву країни, яке основою сучасної ідеології Росії ставить ідею відновлення Радянського Союзу, використовує пам’ять про Другу світову війну для подальшої мілітаризації, мобілізації суспільства, для підготовки до агресії. Ті символи, які використовує сучасна Російська Федерація в якості нібито пам’яті про загиблих у війні, сьогодні стали символами антиукраїнської агресії.  Розгляд Другої світової війни як Великої Вітчизняної війни, відродження радянських традицій відзначення Дня перемоги також використовуються для відновлення та посилення ідеологічного впливу Росії на пост-радянському просторі.